Думки вголос про житло, реалії життя та наболіле

Думки вголос про житло, реалії життя та наболіле переможниці 19 рандому Кулик Ольги:

Полтавщина - це моя Батьківщина. Тут я народилась, виросла і вилетіла з батьківського гнізда підкорювати світ. Спочатку до Києва на навчання, а потім до Севастополя на роботу, а згодом і заміж. Це було у 2005 році. Десять років я сумлінно пропрацювала в Промінвестбанку, народила доньку.

З початком АТО, я зрозуміла як сильно політичні події можуть впливати на суспільні, та навіть сімейні відносини. А з анексією Криму  у 2014 році для мене стало очевидним, що толерантним людям з іншою думкою, ніж у скабєєвої на телеканалі «росія 1», місця в цьому суспільстві бути не може. Неймовірно здивувало, коли на новорічне свято в дитсадок до моєї дитини завітали не дід Мороз зі Снігуронькою, а імператриця Єкатерина ІІ з графом Потьомкіним.

Тож у 2015 році ми разом з донькою стали вимушеними переселенцями та переїхали до моїх батьків.

Питання щодо власного житла якось не поставало, адже десь глибоко в душі жевріла (та й досі жевріє) надія на повернення до Севастополя. Тож, коли мені запропонували взяти участь в програмі «Житлові приміщення для внутрішньо переміщених осіб», я згодилась з долею скептицизму. Адже людина, що народилась в часи перебудови, росла за часів 90-х і живе в умовах військового конфлікту з сусідом, в дива від держави навряд чи повірить, я й в лотерею ні разу ще не вигравала.

Та дива-таки трапляються… І ось напередодні нового року я маю подарунок від життя, держави та Бога – двокімнатну квартиру в центрі Кременчука – власне житло для себе і своєї дитини. Звичайно, наступні 20років я повертатиму державі кредитні кошти і номінальні 3% річних, та ніхто не заперечить, що воно того варте.

Дякую феям з Полтавського відділення Держмолодьжитла за оперативність, підтримку та сприяння з організаційними питаннями, ще дякую Уряду Німеччини та банку KFW, нашій державі, Президенту і моїм батькам.

Слава Україні!