Місце, де можна залишитися: історія родини Марії з Херсона

Завести квіти, домашню тваринку, облаштувати все на свій смак. Для Марії ці прості бажання були пов’язані з великою мрією – знову мати власний дім.

У Херсоні Марія з чоловіком почали будувати будинок. Та війна змусила родину залишити місто й усе, що вони планували.

П’ять місяців вони прожили в окупації. Коли вирішили виїжджати, Марія була на одинадцятому тижні вагітності. Попереду – виснажлива дорога, токсикоз і п’ять днів очікування на трасі під пекучим сонцем. Місця, де на них чекали б, не було. Вирішили їхати на Київщину.

Потім були Біла Церква, Кременчук і зрештою Полтава. За три роки родина прижилася в місті. Тут Марія з чоловіком виховують двох дітей.

Увесь цей час вони мешкали в орендованій квартирі. Коли старша дитина почала навчатися у школі, питання власного житла стало ще важливішим. Хотілося осісти, знайти зручний для дітей район і мати місце, яке можна облаштовувати для себе.

Про житлову програму Марія дізналася під час пошуку в Google й вирішила взяти участь.

А коли зателефонував працівник Держмолодьжитла та повідомив про перемогу у відборі, першою реакцією була недовіра. Марії було складно повірити, що власне житло справді може з’явитися в їхньої родини.

Обираючи квартиру, батьки передусім думали про дітей. Важливими були розташування, школа та садочок. Знайшли варіант, де обидва заклади розміщені в одній будівлі.

Завдяки участі в програмі родина придбала власну квартиру в Полтаві. Тепер Марія може облаштовувати свій простір, вирощувати квіти й поступово наповнювати оселю затишком.

Після окупації, важкої дороги та кількох переїздів у родини є дім, у якому можна залишитися й будувати подальші плани.

Тим, хто лише розглядає участь у програмі, Марія радить:

«Сміливо беріть участь, тому що удача зараз супроводжує хоробрих».